Навчайся!

Насправді всім студентським хитростям - явно вже не одне століття. Тому система, створена на початку 20-го століття актуальна й донині. Варто лише обмовитися: якість сьогоднішнього утворення й у підметки не годиться тому, що було на початку століття. Але це не применшує цінності системи.
«В 1910 р. студентом Психоневрологічного інституту став П.А.Сорокін,
згодом знаменитий соціолог.
У творчій особистості Сорокіна виділяли три особливих якості: 1) глибокий розум, енергія й схильність до нестандартних рішень; 2) незалежність мислення й поводження; 3) сполучення пошуку істини з пошуком краси й добра. Чіпкість пам’яті Сорокіна на окремі деталі, факти в проблемі сполучалися із планомірним її баченням, історичний підхід сполучався із припущеннями про майбутнє.

Після первісного несистемного утворення, щоб надійти в Санкт Петербурзький університет, у лютому 1909р. він починає вчитися в гімназії в м. Великий Устюг. У травні того ж року він закінчує її. Йому було необхідно засвоїти за короткі строки дуже більшу програму й саме тут, у гімназії, він винайшов власну методику самоосвіти. Пізніше, коли він уже став студентом Пітерського університету, ця система дозволила йому працювати, щоб заробляти на життя, і вчитися так, що вже під час студентства (4 роки) він опублікував більше 50 (!) наукових праць. Це був початок шляху. Продовження було в Минессотском і Гарвардському університетах. Було міжнародне визнання.

Провідним принципом студента Сорокіна була самоосвіта. Він відвідував лекції тільки тих викладачів, які задовольняли наступним його вимогам: 1) професор, що читає курс, повинен користуватися в наукових колах заслуженою популярністю, 2) його концепція або знання його курсу повинні бути значимими й корисними, 3) читається курс, що, повинен бути ще не опублікованим. Всі інші курси, що не попадають під ці правила, він проробляв або по головних книгах викладача, керівника цього курсу, або по навчальній програмі, по рекомендаціях самого професора після консультації з ним.

Особлива увага в його системі навчання заслуговує особистий контакт із професорами, особисте обговорення з ними проблем і активна участь у загальних семінарах. Такий вид спілкування вітався викладачами й університету й Психоневрологічного інституту.

От як про це розповідав сам Сорокін:
«Протягом року я встановив дуже гарні відносини із засновниками інституту, международно-відомим психологом Бехтеревым і міжнародними лідерами в соціології, антропології й економічній історії М.Ковалевским і Ж. Де Роберти, не згадуючи деяких інших професорів. Ці дружні відносини зміцніли в останні роки й привели до тісної кооперації між цими видатними вченими миру, - кооперації, що тривала аж до самої смерті цих видатних учених».
Як вам такий метод, товариші студенти?
Сорокін на основі свого досвіду творчого шляху проводив ретельний аналіз американської й російської дореволюційної системи утворення, віддаючи перевагу росіянці.

На противагу Американським університетам, коледжам, відзначав він, у російських університетах і інститутах у той час не було потрібно обов’язкової присутності на лекціях, семінарах або заліках. Це було особистою справою кожного студента. Точно так само й в інституті практично не було заліків протягом екзаменаційного року; замість цього влаштовувався один, але дуже ретельний іспит наприкінці семестру. Звичайно травень або частина червня спеціально призначалися для здачі екзаменів із всіх предметів, досліджуваним протягом року. Студенти, що одержали незадовільні оцінки, автоматично відраховувалися з університетів.

Вищі навчальні заклади не цікавило, як студенти здобувають знання, необхідні для строгих іспитів наприкінці семестру, тобто в адміністрації й викладачів не було думки, що ці знання можна одержати, лише будучи присутнім на лекціях, семінарах і заліках. Цілком резонно вважалося, що для цього є й інші способи, якщо вони зручніше й для самого студента

Також цілком справедливо, на мій погляд, покладалося, що власне бажання студентів учитися, підкріплене одним твердим іспитом наприкінці семестру або академічного року, є більше ефективним стимулом, чим безліч контрольних робіт і заліків, супроводжуваних стресами, що порушують систематичний хід занять. Вони зайво обтяжують як студентів, так і профессорско-викладацький склад.
На підставі проведеного аналізу Сорокін містить, що «така система була більше вільна, плідна й творчої, ніж сучасна система з обов’язковим відвідуванням лекцій і частками, але поверхневими тестами».

Уперше в нашім розсиланні ми заговорили про таке явище як кар’єру. На жаль, у нашій країні молодих людей і дівчин не орієнтують на кар’єру так, як це робиться на заході. Однак ті, хто все-таки приділяє увагу питанням кар’єри, багато чого домагаються. Це не обов’язково має на увазі відмінне навчання й червоний диплом. Це простий рух в одному, прийнятому споконвічно, напрямку.